Уютный сайт о здоровье

  • РУС

Активність симпатоадреналової системи при різних типах реакції артеріального тиску на сольове навантаження у хворих на есенціальну гіпертензію.

Сольова реактивність артеріального тиску (АТ) при есенціальній гіпертензії (ЕГ) є об’єктом інтенсивного клінічного вивчення [1, 3, 8, 14–16]. При цьому одним із пріоритетних напрямків вважається оцінка ролі ренін-ангіотензинової системи (РАС) у формуванні різних солереактивних форм ЕГ [6, 13]. У той же час вплив симпатоадреналової системи (САС) на сольову реактивність АТ досліджується значно рідше і тому зрозумілий суттєво гірше [11].

Причиною такого стану слід вважати певну невизначеність місця САС у механізмах довгострокової регуляції АТ, а отже, і в генезі різних солереактивних форм ЕГ [7]. Справді, хоч САС і називають «музою первинної гіпертензії» [4], її значущість у розвитку ЕГ постійно заперечується і є предметом емоційних дискусій [9, 10]. Це пояснюється домінуванням у сучасній фізіології концепції A. Guyton. Згідно з нею, постійний рівень АТ визначається натрійурезом, головний модулятор якого – РАС. Навпаки, САС впливає лише на гостру регуляцію АТ, а для довгострокового баростата важливого значення не має [9].

Такий висновок ґрунтується на неспроможності барорефлекторного механізму визначати АТ протягом тривалого часу. Так, по-перше, цей механізм швидко адаптується до нового рівня АТ. По-друге, його аферентна денервація не обумовлює гіпертензивної відповіді. По-третє, постійна інфузія норадреналіну або тривала блокада a-адренорецепторів не спричинюють в експериментальних тварин стійкого підвищення АТ [2].

Проте барорефлекс – очевидно, не єдиний механізм, через який САС регулює АТ [2]. Наприклад, добре відомо, що САС як безпосередньо, так і опосередковано змінює натрійуретичну функцію нирок. Отже, навіть у рамках концепції A. Guyton для САС «залишається» можливість впливати на довгостроковий баростат. Саме тому уявляється перспективним вивчення її активності при різних солереактивних формах ЕГ [5].

Мета роботи полягала у дослідженні у хворих на ЕГ взаємозв’язку між типом сольової реактивності АТ і відповіддю симпатоадреналової системи на зміни у вживанні хлориду натрію.

Матеріал і методи

Обстежено 56 хворих на ЕГ ІІ стадії – 24 жінки і 32 чоловіки віком у середньому (47,1±4,4) року. До контрольної групи увійшли 18 практично здорових осіб (8 жінок і 10 чоловіків) віком у середньому (45,5±4,6) року без гіпертензії та інших серцево-судинних або ниркових захворювань.

Для визначення типу реакції АТ на сольове навантаження застосовували балансовий (дієтичний) метод [12]. Протокол передбачає дві фази дослідження з тривалістю кожної 5 діб. У І фазі обстежені отримували дієту з 17–34 ммоль натрію на добу (низькосольовий раціон). У ІІ фазі вони отримували звичайну дієту, яка містила 171–222 ммоль натрію на добу (високосольовий раціон). В останню добу обох фаз визначали масу тіла (МТ), АТ, діурез, гематокрит (Hct), сечову концентрацію натрію, адреналіну і норадреналіну, варіабельність ритму серця (ВРС).

Сольову реакцію АТ характеризували за індексом його сольової чутливості (ІСЧАТ). Точкою поділу між сольовою резистентністю та сольовою чутливістю АТ вважали значення ІСЧАТ 0,05 мм рт. ст.·ммоль-1·доб-1 [12].

Дослідження сечової концентрації катехоламінів здійснювали флюорометричним методом. Ниркову екскрецію натрію і катехоламінів обчислювали як добуток їхньої сечової концентрації на об’єм сечі за добу.

ВРС вивчали за допомогою добового електрокардіографічного моніторування за Холтером, яке виконували на апараті «Кардиотехника-4000» («ИНКАРТ», Росія). При спектральному аналізі ВРС оцінювали загальну потужність спектра автономної регуляції (ТР), потужність хвиль високої частоти в діапазоні 0,150–0,400 Гц (НF), потужність хвиль низької частоти в діапазоні 0,040–0,150 Гц (LF), потужність хвиль дуже низької частоти в діапазоні 0,003–0,040 Гц (LF), а також розраховували коефіцієнт вагосимпатичного балансу (LF/НF).

Хворих знайомили із сутністю дослідження та одержували від них письмову форму інформованої згоди на залучення до балансового протоколу.

Дані обробляли статистично комп’ютерною програмою «Біостатистика 4.03» (McGraw-Hill, США). Доказ розподілу Гауса отримували завдяки нормальному вірогіднісному паперу. При зіставленні показників різних груп, а також мінливих значень показника у хворих однієї групи застосовували дисперсійний аналіз та критерій Стьюдента з поправкою Бонферроні. Кореляційний аналіз проводили за Спірменом. Рівнем значущості вважали 0,05. Дані наведені у вигляді M±SD.

Результати та їх обговорення

У солерезистентних хворих, як і у здорових, САТ і МТ не залежать від сольового раціону і протягом дослідження не змінюються (P>0,05 для відповідних зіставлень). Крім того, як приріст цих показників, так і DTVP не відрізняються від контрольних значень (P>0,05 для всіх відповідних зіставлень). Залежність між DСАТ, з одного боку, та DМТ і DTVP, з іншого, не достовірна (r=0,154 і r=0,046 відповідно, P>0,05 в обох випадках).

Ниркова екскреція катехоламінів у солерезистентних пацієнтів також відповідає такій у контрольній групі як в І, так і в ІІ фазі дослідження (P>0,05 для всіх відповідних зіставлень). При цьому в обох групах обстежених перехід з низько- до високосольової дієти спричинює зіставне і достовірне зменшення катехоламінурії: адреналінурії – на 42,8 % у здорових осіб і на 47,1 % у солерезистентних пацієнтів, норадреналінурії – на 37,5 % у здорових і на 38,0 % у солерезистентних пацієнтів (P<0,05 для всіх відповідних зіставлень).

Показнику LF, який відображає вплив на серце симпатичної нервової системи, властиві особливості, характерні й для екскреції катехоламінів. Так, ані в І, ані в ІІ фазі дослідження LF солерезистентних хворих не відрізняється від аналогічних значень у здорових осіб (P>0,05 для обох зіставлень). З іншого боку, як у солерезистентних пацієнтів, так і в контрольній групі високосольова дієта обумовлює редукцію LF відповідно на 24,1 і 22,9 % (P<0,05 для обох зіставлень). Одночасно з цим у солерезистентних хворих перехід з одного раціону до іншого супроводжується пригніченням парасимпатичного впливу на серце, про що свідчить зменшення в них HF на 14,0 % (P<0,05). Навпаки, у здорових осіб HF протягом дослідження не змінюється (P>0,05). Проте суттєвого клінічного значення редукція HF, яка спостерігається в солерезистентних обстежених, очевидно, не мала. На це вказує показник LF/HF, який не лише у І, а й у ІІ фазі в солерезистентних пацієнтів відповідає такому в осіб контрольної групи (P<0,05 для обох зіставлень). Інакше кажучи, незалежно від сольового раціону солерезистентні хворі характеризуються збалансованим (евтонічним) впливом автономної нервової системи на серце. Привертає увагу, що високосольова дієта і в здорових осіб, і в солерезистентних пацієнтів асоціюється з відносним превалюванням парасимпатичної активності. Показник VLF, який відображає сумарний вплив на серце комплексу гуморальних чинників (зокрема РАС), зменшується у ІІ фазі в здорових обстежених (P<0,05), але не в солерезистентних хворих (P>0,05). ТР солерезистентних хворих відповідає такому в осіб контрольної групи і за абсолютними значеннями (P>0,05 для відповідних зіставлень в обох фазах), і за динамікою при переході з одного раціону до іншого (P<0,05).

Слабку залежність між рівнем САТ та нирковою екскрецією норадреналіну (але не адреналіну) реєструють лише у І фазі: r=0,338 (P<0,05). У ІІ фазі зв’язку між цими параметрами не виявлено. Кореляції між зміною норадреналінурії, з одного боку, та DСАТ і DTVP, з іншого, є помірними і достовірними (відповідно r=-0,412 і r=-0,396, P<0,05 в обох випадках). Те ж саме властиве і взаємозв’язку між зміною адреналінурії і DСАТ з DTVP: відповідно r=-0,388 і r=-0,354 (P<0,05 в обох випадках). Збільшення САТ на 1 мм рт. ст., а об’єму циркулюючої плазми на 1 % супроводжується в солерезистентних пацієнтів різким зменшенням норадреналінурії відповідно на (7,03±3,6) і (2,43±1,3) мкг/доб. Це порівнянно з аналогічними показниками у здорових (відповідно (5,89±3,3) і (2,03±1,1) мкг/доб, P>0,05 для обох зіставлень).

Отже, на тлі високосольової дієти в солерезистентних пацієнтів, як і в здорових, не спостерігають затримки рідини і збільшення об’єму циркулюючої плазми. Це вказує на відносну незалежність об’ємно-натрієвого гомеостазу від дієтичного вживання натрію. Помірна кореляція між змінами в екскреції адреналіну і норадреналіну, з одного боку, та DСАТ і DTVP, з іншого, свідчить про взаємовплив нейрогормональних і гемодинамічних факторів. Так, залежність САТ від синтезу норадреналіну в І фазі слід вважати фізіологічною, оскільки низькосольова дієта в нормі супроводжується активацією пресорних систем, зокрема САС, у тому числі її автономної ланки. Одночасно з цим відбувається відносне пригнічення парасимпатичного тонусу. Навпаки, при вживанні високосольового раціону регуляція системного АТ «перемикається» виключно на солезалежну [5]. Очевидно, саме тому в ІІ фазі дослідження реєстрували зменшення активності САС і відносне посилення парасимпатичного впливу. Про це свідчить зниження катехоламінурії, LF і LF/HF. На це також вказує і відсутність у ІІ фазі зв’язку між САТ і норадреналінурією. Отже, в солерезистентних пацієнтів є нормальною не лише абсолютна активність САС – її здатність адекватно реагувати на відповідні стимули: «ефективність» пригнічення синтезу катехоламінів під дією волемічних і пресорних стимулів у солерезистентних пацієнтів також зіставна з такою у здорових. Можна припустити, що збережена реактивність САС, зокрема її автономної ланки, запобігає виникненню солечутливої форми ЕГ. Справді, на тлі високосольової дієти за умов адекватного пригнічення САС нівелюється її стимулюючий вплив на канальцеву реабсорбцію іонів натрію та зменшується її здатність підвищувати активність РАС [11]. У той же час відомо, що ці фактори відповідають за формування сольової чутливості АТ [8].

На відміну від обстежених попередніх груп у солечутливих хворих перехід від І до ІІ фази супроводжується достовірним збільшенням САТ (P<0,05). Крім того, в солечутливих пацієнтів реєструють значуще більші, ніж у здорових і солерезистентних, DМТ і DTVP (P<0,05 для всіх відповідних зіставлень). Характерним для солечутливих є відносно тісна залежність між DСАТ, з одного боку, та DМТ і DTVP, з іншого: відповідно r=0,544 і r=0,682 (P<0,05 в обох випадках).

Нейрогормональний профіль солечутливих пацієнтів відрізняється від аналогічного профілю у здорових і солерезистентних хворих. Справді, в І фазі дослідження у солечутливих обстежених ниркова екскреція адреналіну і норадреналіну, а також показники ВРС порівнянні з такими в попередніх двох групах (P>0,05 для всіх відповідних зіставлень). Перехід до високосольової дієти в солечутливих хворих також супроводжується зменшенням катехоламінурії: адреналінурії – на 42,3 %, норадреналінурії – на 10,1 %. Водночас абсолютні значення норадреналінурії в ІІ фазі дослідження у солечутливих достовірно більші, ніж у здорових і солерезистентних (P<0,05 для обох відповідних зіставлень). Навпаки, адреналінурія і в ІІ фазі дослідження не відрізняється від відповідного показника в попередніх двох групах обстежених.

Схожі закономірності виявлені нами і при вивченні ВРС. Так, у І фазі дослідження вплив автономної нервової системи на серце в солечутливих хворих є таким само, як у здорових та солерезистентних пацієнтів (P<0,05 для обох відповідних зіставлень). Водночас високосольова дієта спричинює пригнічення лише парасимпатичного тонусу (редукція НF становить 9,1 %, P<0,05), тимчасом як активність симпатичного відділу практично не змінюється (редукція LF не достовірна, P>0,05) і є достовірно вищою, ніж у попередніх двох групах (P<0,05). Наслідком такої динаміки є збільшення впливу симпатичної нервової системи на серце, тобто високосольова дієта зумовлює тенденцію до симпатикотонії (LF/HF підвищується на 11,1 %, P<0,05). Крім того, в солечутливих пацієнтів не спостерігаються і адекватні зміни VLF: на відміну від здорових цей показник у ІІ фазі залишається таким, як і в І фазі (P>0,05), перевищуючи при цьому відповідні значення в контрольній групі (на 10,6 %, P<0,05). Це свідчить про те, що за солечутливої ЕГ високосольова дієта зумовлює відносну гіперактивацію не лише САС, а й інших гормональних систем. Очевидно, внаслідок недостатнього зменшення LF i VLF на тлі високосольового раціону у солечутливих хворих також не спостерігали належної динаміки показника ТР: при переході до ІІ фази він не зазнає достовірного зменшення (P>0,05), тому в цій фазі його значення виявляється достовірно вищим, ніж у здорових осіб (на 14,9 %, P<0,05) і солерезистентних пацієнтів (на 22,3 %, P<0,05).

На відміну від останніх у солечутливих хворих залежність між рівнем САТ та норадреналінурією існує не лише в І фазі дослідження (r=0,305, P<0,05), а і в ІІ (r=0,313, P<0,05). Достовірну залежність між адреналінурією і САТ не виявлено в жодній фазі. Також не виявили і достовірної кореляції між зміною норадреналінурії, з одного боку, та DСАТ і DTVP, з іншого. Навпаки, збільшення цих показників достовірно асоціюється зі зменшенням адреналінурії (r=-0,345, P<0,05, i r=-0,340, P<0,05). Збільшення САТ на 1 мм рт. ст., а об’єму циркулюючої плазми на 1 % супроводжується в солечутливих пацієнтів різким зниженням норадреналінурії відповідно на (0,36±0,11) і (0,41±0,13) мкг/доб, що на порядок менше, ніж у здорових і солерезистентних (P<0,05 для всіх відповідних зіставлень).

Таким чином, у солечутливих пацієнтів на тлі високосольового раціону як затримка рідини, так і збільшення об’єму циркулюючої плазми перевищують норму. Це свідчить про залежність об’ємно-натрієвого гомеостазу від дієти: чим більшим є вживання натрію, тим більшими є кількість позаклітинної рідини і рівень САТ. Останній зазнає відносно невеликого і постійного впливу з боку САС при будь-якому сольовому режимі. Інакше кажучи, в солечутливих хворих немає фізіологічного «перемикання» регуляції системного АТ на виключно солезалежну. Найбільш імовірною причиною цього є недостатня реактивність САС, про що свідчать маловиражені зміни норадреналінурії при переході до ІІ фази дослідження, відсутність взаємовпливу між норадреналінурією та гемодинамічними чинниками і, як наслідок, відсутність належного реагування норадреналіну на волемічні й пресорні стимули. Отже, можна вважати, що солечутлива форма ЕГ виникає на тлі недостатньої реактивності САС з її відносною гіперактивацією при вживанні великої кількості хлориду натрію.

Проте привертає увагу, що високосольовий раціон супроводжується адекватною супресією синтезу адреналіну, а його відповідь на гемодинамічні стимули залишається збереженою. Це може бути наслідком неоднакової значущості автономної і гормональної ланок САС у формуванні сольової чутливості АТ. Наші дані дозволяють припустити, що реактивність мозкового шару надниркових залоз при солечутливій ЕГ не змінюється, тимчасом як реактивність вищих центрів симпатичної нервової системи зменшується. Можливі причини цього невідомі, але ясно, що порушення барорефлекторного механізму суттєвої ролі не відіграє, оскільки барорефлекс швидко (протягом 2 діб) і повністю адаптується до кожного нового рівня АТ [2]. За гіпотезою V. Brooks і J. Osborn, недостатня реактивність симпатичної нервової системи при солечутливій ЕГ є вторинним наслідком первинної ареактивності РАС і/або системи осморегуляції [2]. Постулюється, що збільшення вживання хлориду натрію обумовлено або недостатнім пригніченням реніну, або недостатньою активацією осморецепторів. У результаті синтезується надлишкова кількість ангіотензину ІІ чи недостатня кількість вазопресину. Обидва гормони мають відповідні рецептори в area postrema, де локалізується мозковий навколошлуночковий орган – один із вищих регуляторів симпатичної нервової системи. Надлишок ангіотензину ІІ або нестача вазопресину інгібують мозковий навколошлуночковий орган, унаслідок чого активуються прегангліонарні нейрони і периферійні нерви, в тому числі ниркові. Останні виділяють норадреналін, який виявляє антинатрійуретичний ефект і, отже, сприяє формуванню солечутливості АТ [2]. З огляду на гіпотезу V. Brooks і J. Osborn необхідно зазначити, що в солечутливих пацієнтів високосольовий раціон спричинює недостатню редукцію не лише LF, а і VLF. Можливо, це є відображенням саме відносної гіперактивації РАС.

В обстежених з парадоксальною реакцією спостерігали зменшення (P<0,05) САТ при переході до низькосольової дієти. При цьому і DМТ, і DTVP є вищими, ніж аналогічні показники у здорових і солерезистентних, але нижчими, ніж у солечутливих (P<0,05 для всіх відповідних зіставлень). Як і в останніх, залежність між DСАТ, з одного боку, та DМТ і DTVP, з іншого, в обстежених з парадоксальною реакцією існує, але є протилежною: r=-0,505 і r=-0,564 відповідно (P<0,05 в обох випадках).

Як адреналін-, так і норадреналінурія в осіб з парадоксальною реакцією в обох фазах перевищують такі ж показники в обстежених усіх інших груп (P<0,05 для всіх відповідних зіставлень). Проте, як і в останніх, високосольова дієта пригнічує обидва гормони, зниження екскреції яких недостатнє і становить відповідно 34,8 та 35,1 % (P<0,05 при зіставленні з контрольними показниками).

На постійну і не залежну від сольового раціону симпатикотонію в осіб з парадоксальною реакцією вказує і спектральний аналіз ВРС. Так, хоч високосольова дієта і спричинює у цих хворих редукцію LF на 18,6 % (P<0,05), абсолютні його значення і в І, і в ІІ фазі дослідження більші, ніж у контролі (на 11,5 і 16,9 % відповідно, P<0,05). Оскільки при цьому динаміка і абсолютні значення HF у обстежених з парадоксальною реакцією є такими ж, як і в здорових осіб (P>0,05 для всіх відповідних зіставлень), то LF/HF в обох фазах перебільшує аналогічний показник і у здорових, і у солерезистентних пацієнтів (P<0,05 для обох зіставлень). Показник VLF в осіб з парадоксальною реакцією на тлі високосольової дієти зменшується на 8,5 % (P<0,05), але його значення у ІІ фазі є вірогідно вищим, ніж у осіб контрольної групи (P<0,05). Аналогічні закономірності властиві й ТР: при переході з однієї фази до іншої він знижується на 14,9 % (P<0,05), однак його значення при дотриманні високосольової дієти перебільшує таке у здорових (P<0,05).

Залежність між рівнем САТ, з одного боку, та екскрецією катехоламінів, з іншого, в І фазі дослідження є надмірно тісною: r=0,564 для норадреналіну і r=0,581 для адреналіну (P<0,05 в обох випадках). У ІІ фазі цей зв’язок також не зникає, але зменшується: r=0,332 і r=0,328 відповідно (P<0,05 в обох випадках). Існують в обстежених з парадоксальною реакцією і вірогідні кореляції між зміною норадреналінурії, з одного боку, та DСАТ і DTVP, з іншого: відповідно r=0,519 і r=-0,582 (P<0,05 в обох випадках). Такий само зв’язок простежується і для зміни адреналінурії і DСАТ з DTVP: відповідно r=0,483 і r=-0,534 (P<0,05 в обох випадках). Зменшення САТ на 1 мм рт. ст., а об’єму циркулюючої плазми на 1 % супроводжується в осіб з парадоксальною реакцією значним зниженням норадреналінурії відповідно на (1,17±0,3) і (1,82±1,3) мкг/доб.

Таким чином, в осіб з парадоксальною реакцією низькосольовий раціон асоціюється з гіперактивацією як автономної, так і гормональної ланок САС. Перехід цих пацієнтів до високосольової дієти зумовлює певне пригнічення САС, але повністю її активність не нормалізує. Інакше кажучи, ЕГ з парадоксальною реактивністю АТ характеризується стійкою симпатикотонією при будь-якому сольовому режимі. Взаємозв’язок між САС та дослідженими гемодинамічними чинниками вказує не лише на кількісну, а й на якісну відмінність осіб з парадоксальною реакцією від обстежених інших груп. Зокрема зростання показників об’єму позаклітинної рідини, що відбувається на тлі зниження САТ, свідчить не про надмірну затримку води, а скоріше про відновлення екстрацелюлярного компартменту, який за умов низькосольової дієти надлишково зменшується. Логічно припустити, що саме редукція кількості позаклітинної рідини, спричинена низькосольовою дієтою, активує САС. В результаті такий раціон асоціюється з підвищеною залежністю регуляції системного АТ від цієї системи. Збільшення синтезу катехоламінів у ІІ фазі, очевидно, відображає недостатнє відновлення екстрацелюлярного об’єму. Привертає також увагу і неповна редукція VLF, що може пояснюватися паралельною активацією інших пресорних факторів, передусім РАС. Отже, ЕГ з парадоксальною реактивністю АТ супроводжується абсолютною гіперактивацією САС на тлі вживання як низько-, так і високосольової дієти.

Висновки

Солерезистентній формі есенціальної гіпертензії притаманна автономна евтонія з нормальною реактивністю симпатоадреналової системи, яка адекватно активується на тлі низькосольового раціону і належно пригнічується за умов високосольового раціону.

Солечутлива форма есенціальної гіпертензії характеризується автономною симпатикотонією та недостатнім інгібуванням активності симпатоадреналової системи на тлі високосольового раціону.

Есенціальна гіпертензія з парадоксальною реактивністю артеріального тиску супроводжується постійною автономною симпатикотонією з гіперактивацією симпатоадреналової системи на тлі як низько-, так і високосольового раціону.

Наступним завданням при дослідженні патогенетичних механізмів формування різних солереактивних форм есенціальної гіпертензії є вивчення у таких хворих ниркової гемодинаміки у її взаємозв’язку з активністю симпатоадреналової системи.

Література

1.Bankir L. Nighttime blood pressure and nocturnal dipping are associated with daytime urinary sodium excretion in African subjects // Hypertension. – 2008. – Vol. 51. – P. 891-898.

2.Brooks V. L., Osborn J. W. Hormonal-sympathetic interactions in long-term regulation of arterial pressure: an hypothesis // Amer. J. Physiology. – 1995. – Vol. 268 (37). – P. 1343-1358.

3.Chen J., Gu D., Huang J. et al. Metabolic syndrome and salt sensitivity of blood pressure in non-diabetic people in China: a dietary intervention study // Lancet. – 2009. – Vol. 373. – P. 829-835.

4.DeQuattro V., Feng M. The sympathetic nervous system: the muse of primary hypertension // J. Hum. Hypertension. – 2002. – Vol. 16 (Suppl. 1). – P. 64-69.

5.Grassi G., Arenare F., Pieruzzi F. et al. Sympathetic activation in cardiovascular and renal disease // J. Nephrology. – 2009. – Vol. 22. – P. 190-195.

6.Hernandez Schulman I., Raij L. Salt sensitivity and hypertension after meno-pause: role of nitric oxide and angiotensin II // Amer. J. Nephrology. – 2006. – Vol. 26. – P. 170-180.

7.Joyner M.J., Charkoudian N., Wallin G.A sympathetic view of the sympathetic nervous system and human blood pressure regulation // Exp. Physiology. – 2008. – Vol. 93. – P. 715-724.

8.Katori M., Majima M. Are all individuals equally sensitive in the blood pressure to high salt intake? // Acta Physiol. Hung. – 2008. – Vol. 95. – P. 247-265.

9.Montani J.-P., Van Vliet B.N. Understanding the contribution of Guyton’s large circulatory model to long-term control of arterial pressure // Exp. Physiol. – 2009. – Vol. 94. – P. 382-388.

10.Osborn J.W., Averina V.A., Fink G.D. Current computational models do not reveal the importance of the nervous system in long-term control of arterial pressure // Exp. Physiol. – 2009. – Vol. 94. – P. 389-396.

11.Osborn J.W., Collister J.P., Guzman P. Effect of peripheral sympathetic nerve dysfunction on salt sensitivity of arterial pressure // Clin. Exp. Pharmacol. Physiol. – 2008. – Vol. 35. – P. 273-279.

12.Saito F., Kimura G. Antihypertensive mechanism of diuretics based on pressure-natriuresis relationship // Hypertension. – 1996. – Vol. 27. – P. 914-918.

13.Siani A., Russo P., Cappuccio F.P. et al. Combination of renin-angiotensin system polymorphisms is associated with altered renal sodium handling and hypertension // Hypertension. – 2004. – Vol. 43. – P. 598-602.

14.Sanders P.W. Dietary salt intake, salt sensitivity, and cardiovascular health // Hypertension. – 2009. – Vol. 53. – P. 442-445.

15.Strazzullo P., Galletti F. Genetics of salt-sensitive hypertension // Curr. Hypertens. Rep. – 2008. – Vol. 9. – P. 25-32.

16.Van Vliet B.N., Montani J.-P. The time course of salt-induced hypertension, and why it matters // Int. J. Obes. – 2008. – Vol. 32. – P. 35-47.

17.Willassen Y., Ofstad J. Renal sodium excretion and the peritubular capillary physical factors in essential hypertension // Hypertension. – 1980. – Vol. 2. – P. 771-779.

К.А. Бобришев, Є.І. Моргун, В.В. Коломієць, О.Є. Супрун, М.І. Зінкович.

Донецький національний медичний університет ім. М. Горького.

Укркардіо

Добавить комментарий

Войти через Ваше имя
Пожалуйста, укажите ваше имя
Электронная почта
Пожалуйста, укажите ваш e-mail
Комментарий
Пожалуйста, оставьте комментарий

наверх
Данная информация предоставлена
с ознакомительной целью.
Не занимайтесь самолечением
Яндекс.Метрика
bigmir)net TOP 100